Жузе Сарамаґу. Смерть бере відпустку
- Видавництво: Клуб Сімейного Дозвілля
- Рік: 2021
Жузе Сарамаґу. Смерть бере відпустку / Фото Клуб Сімейного Дозвілля
Будучи створений в оригінальній стилістичній манері, цей роман, автор якого свого часу отримав Нобелівську премію, читається на одному подиху. За сюжетом, у країні, що залишилася неназваною, відбувається щось небачене від новоріччя. Смерть вирішує перервати свою невтомну працю – і люди просто перестають вмирати. Раптове безсмертя — це щастя чи кара Божа? Як довго це триватиме? І що в цій ситуації мусить робити суспільство: похоронні контори, система охорони здоров’я, старечі будинки, злочинний світ, церква, уряд і монарх? У будь-якому разі, поки що доля жителів цієї країни – жити вічно.
Це цікаво Усе життя – дорога: 5 фільмів, події яких відбуваються в потязі
І поки духовенство проповідує, а філософи філософствують, ейфорія населення змінюється відчаєм, всі заходяться вишукувати способи покінчити з таким нестерпним становищем. Саме після цього починається друга частина роману – про кохання, коли Смерть, яка змінила правила, прагне стати коханою жінкою. І все через одну-єдину людину, п’ятдесятирічного музиканта, який відмовляється цим правилам підкоритися... "Смерть переглядає формуляр і знаходить у ньому тільки раніше вже бачене, тобто біографію музики, який уже понад тиждень тому мав би померти, та попри це й далі собі живе-поживає у своєму скромному помешканні митця, зі своїм чорним псом, що лягає паням на коліна, з фортеп'яно і віолончеллю, зі своєю нічною спрагою та смугастою піжамою".
Славенка Дракуліч. Кафе "Європа". Повернення. Як пережити посткомунізм
- Видавництво: Yakaboo Publishing
- Рік: 2021
Славенка Дракуліч. Кафе "Європа". Повернення. Як пережити посткомунізм / Фото Yakaboo
Авторка цієї книжки нагадує, що свого часу – чи то після розвалу Радянського Союзу, а чи при падінні Берлінського муру – тоталітаризм не зник за одну ніч, як і демократія не постала, наче за помахом чарівної палички, докорінно змінивши східноєвропейські суспільства. Тож не дивно, що в її розповідях досі існують майже сюрреалістичні артефакти минулого у щоденному побуті громадян колишніх союзних республік – від системи медичного страхування до національних пам’ятників, популярних кінострічок і культурних традицій, на тлі світової геополітичної турбулентності, укріплення націоналістичних настроїв і Брекзиту.
Загалом ця мозаїка соціополітичного репортажу занурює читача в досі виразно поляризовану європейську дійсність, в якій досі живуть привиди совка, родинні апокрифи з рідною тіткою, яка сидить у кафе з Дональдом Трампом, легенди й міфи недалекого минулого з дитячими спогадами про смаколики та інші подробиці тоталітарного часу. Авторка, видавши такі книжки, як "Кафе “Європа" та "Як ми пережили комунізм і навіть сміялися", за тридцять років після Оксамитової революції повертається думками у посткомуністичний простір, щоб дослідити, що тут змінилося, а що лишилося незмінним.
На тридцятиліття розпаду я повертаюся в "кафе" Європу, щоб зазирнути досередини й побачити, який вигляд має колишній комуністичний світ сьогодні, – починає свою оповідь авторка. Що є важливими ознаками сьогодення і чи могли ми їх передбачити? Подорожуючи, я запитую себе: чи маю я взагалі право писати "ми" і знову зводити докупи всі країни колишнього східного блоку, тимчасом як самі вони так наполягають на своїх відмінностях? Чи досі існують "ми"? І нарешті: тридцять років – це багато чи мало, якщо йдеться про глибокі суспільні зміни?
Мирослава Мудрак. Образний світ Георгія Нарбута й створення українського бренду
- Видавництво: Родовід
- Рік: 2020
Мирослава Мудрак. Образний світ Георгія Нарбута й створення українського бренду / Фото biblio. uad
За всі часи імперського фундаменталізму в мистецтві герой цієї книжки належав до російського "Міра іскуств", де його наставниками були Білібін, Бакст, Добужинський, хоча найбільш плідним був саме його київський період. В якому, нагадаймо, створення державних гербів і печаток, грошей і марок, а також ілюстрацій до не менш вишукано-химерних речей на зразок книжки "Війна грибів з жуками".
Художній та культурний спадок, який Нарбут створив за своє недовге 34-річне життя, і досі є шифром національної та культурної ідентичності, – переконана авторка. – Сформований на зламі двох століть, як дволикий Янус всіх зачинів, видатний стиль Нарбута в українському графічному дизайні охоплює вікові символи, в яких відбилася історія країни з усіма трагічними подіями.
Сьогодні, через сто років після смерті Георгія Нарбута, видатний мистець нарешті може зайняти достойне місце в сучасному етосі нової України. Коли майбутнє України лишається непевним й ідентичність України як держави щоразу під загрозою, ретроспективний погляд на Нарбутів національний брендинг (а також його сучасних представників у мистецтві) є актуальним, як ніколи, адже він стосується нагального питання про модерну українську культуру та її вплив на сприйняття України у світі.
Володимир Єшкілєв. Патерн
- Видавництво: Фабула
- Рік: 2021
Володимир Єшкілєв. Патерн / Фото Фабула
Автор цієї захоплюючої історії – відомий майстер конспірологічних теорій, викладених у багатьох його знакових романах. Від Сковороди і Гетьманщини до космічних одіссей і кримінального світу – така розмаїта тематика його творів, в яких обов’язково живе дух авантюри. Так само у його новому гостросоціальному романі про лабіринти шоу-бізнесу, в яких не лише запалюють нові "зірки", але й завзято ділять грошові потоки та воюють за рейтинги, готові на зйомки для закритих сайтів й навіть на вбивство. Ба більше, автор переконаний, що це маленька модель нашого великого світу.
"Акваріум нашого світу здається нам океаном, – дізнаємося ми із вступу до роману. – Ми не бачимо тих, хто за його стінками. Ми не знаємо, хто затверджує ролі лідерів і героїв. Хто пише сценарії політикам і володарям думок. Ми не знаємо, звідки присилають режисерів вселенського шоу. Ми живемо у світі, створеному не нашою волею. Ми граємо за чужими правилами. Але одного дня стінки акваріуму можуть тріснути".
Тож у романі ми крок за кроком наближаємося до верхівки піраміди, дізнаючись про босів "системи", які контролюють індустрію заборонених задоволень.
Галина Крук. Хто завгодно, тільки не я
- Видавництво: Віват
- Рік: 2021
Галина Крук. Хто завгодно, тільки не я / Фото Віват
Передмову до цієї дебютної збірки оповідань відомої поетки недаремно написав Тарас Прохасько, який добре розуміється на тому, з чого можна зробити чудову прозу. І хто саме мав би її зробити.
І коли вона каже: "Хто завгодно, тільки не я", – попереджає він, – то грається словами, оминаючи їхню пастку. Бо зрозуміло, що це вишуканий прийом мудрого оповідача. Звичайно, що тільки вона.
І тому "Миттєве" тут сусідує з "Тим, що залишається", "Ангелоїдка" співіснує з "Аналізатором", а "Рибина" уживається із твердженням, що довкола "Забагато води", а завершують розмову "Карантинні хронічки Марії". І навіть оповідання "Цицьки" виявляється нічим іншим, як мандрівкою у дитинство, де живе, виявляється, доктор Фройд. Хіба може бути інакше у львівській прозі?
"Це була та мить, коли пан Голавський почав відкриватися докторові Мельцу якоюсь своєю новою гранню: ще не діамант, але вже точно багатогранник. Бо сам доктор ніколи й не замислювався над усіма тими відмінностями: де закінчуються "груденята", а де вже починаються "перса", де ще нейтральний "бюст", а де вже цілком конкретні такі "буфери" чи "цицьки". "Стоп-стоп-стоп, — загальмував себе в думках доктор Мельц, — а от цицьок на малюнках пана Голавського якраз і не було". І це точно про щось свідчило".