1. Жузе Сарамаґу. Смерть бере відпустку

  • Видавництво: Клуб Сімейного Дозвілля
  • Рік: 2021

Жузе Сарамаґу. Смерть бере відпустку / Фото Клуб Сімейного Дозвілля

Будучи створений в оригінальній стилістичній манері, цей роман, автор якого свого часу отримав Нобелівську премію, читається на одному подиху. За сюжетом, у країні, що залишилася неназваною, відбувається щось небачене від новоріччя. Смерть вирішує перервати свою невтомну працю – і люди просто перестають вмирати. Раптове безсмертя — це щастя чи кара Божа? Як довго це триватиме? І що в цій ситуації мусить робити суспільство: похоронні контори, система охорони здоров’я, старечі будинки, злочинний світ, церква, уряд і монарх? У будь-якому разі, поки що доля жителів цієї країни – жити вічно.

Це цікаво Усе життя – дорога: 5 фільмів, події яких відбуваються в потязі

І поки духовенство проповідує, а філософи філософствують, ейфорія населення змінюється відчаєм, всі заходяться вишукувати способи покінчити з таким нестерпним становищем. Саме після цього починається друга частина роману – про кохання, коли Смерть, яка змінила правила, прагне стати коханою жінкою. І все через одну-єдину людину, п’ятдесятирічного музиканта, який відмовляється цим правилам підкоритися... "Смерть переглядає формуляр і знаходить у ньому тільки раніше вже бачене, тобто біографію музики, який уже понад тиждень тому мав би померти, та попри це й далі собі живе-поживає у своєму скромному помешканні митця, зі своїм чорним псом, що лягає паням на коліна, з фортеп'яно і віолончеллю, зі своєю нічною спрагою та смугастою піжамою".

  1. Славенка Дракуліч. Кафе "Європа". Повернення. Як пережити посткомунізм

  • Видавництво: Yakaboo Publishing
  • Рік: 2021

Славенка Дракуліч. Кафе "Європа". Повернення. Як пережити посткомунізм / Фото Yakaboo

Авторка цієї книжки нагадує, що свого часу – чи то після розвалу Радянського Союзу, а чи при падінні Берлінського муру тоталітаризм не зник за одну ніч, як і демократія не постала, наче за помахом чарівної палички, докорінно змінивши східноєвропейські суспільства. Тож не дивно, що в її розповідях досі існують майже сюрреалістичні артефакти минулого у щоденному побуті громадян колишніх союзних республік від системи медичного страхування до національних пам’ятників, популярних кінострічок і культурних традицій, на тлі світової геополітичної турбулентності, укріплення націоналістичних настроїв і Брекзиту.

Загалом ця мозаїка соціополітичного репортажу занурює читача в досі виразно поляризовану європейську дійсність, в якій досі живуть привиди совка, родинні апокрифи з рідною тіткою, яка сидить у кафе з Дональдом Трампом, легенди й міфи недалекого минулого з дитячими спогадами про смаколики та інші подробиці тоталітарного часу. Авторка, видавши такі книжки, як "Кафе “Європа" та "Як ми пережили комунізм і навіть сміялися", за тридцять років після Оксамитової революції повертається думками у посткомуністичний простір, щоб дослідити, що тут змінилося, а що лишилося незмінним.

На тридцятиліття розпаду я повертаюся в "кафе" Європу, щоб зазирнути досередини й побачити, який вигляд має колишній комуністичний світ сьогодні, починає свою оповідь авторка. Що є важливими ознаками сьогодення і чи могли ми їх передбачити? Подорожуючи, я запитую себе: чи маю я взагалі право писати "ми" і знову зводити докупи всі країни колишнього східного блоку, тимчасом як самі вони так наполягають на своїх відмінностях? Чи досі існують "ми"? І нарешті: тридцять років це багато чи мало, якщо йдеться про глибокі суспільні зміни?

  1. Мирослава Мудрак. Образний світ Георгія Нарбута й створення українського бренду

  • Видавництво: Родовід
  • Рік: 2020

Мирослава Мудрак. Образний світ Георгія Нарбута й створення українського бренду / Фото biblio. uad

За всі часи імперського фундаменталізму в мистецтві герой цієї книжки належав до російського "Міра іскуств", де його наставниками були Білібін, Бакст, Добужинський, хоча найбільш плідним був саме його київський період. В якому, нагадаймо, створення державних гербів і печаток, грошей і марок, а також ілюстрацій до не менш вишукано-химерних речей на зразок книжки "Війна грибів з жуками".

Художній та культурний спадок, який Нарбут створив за своє недовге 34-річне життя, і досі є шифром національної та культурної ідентичності, переконана авторка. Сформований на зламі двох століть, як дволикий Янус всіх зачинів, видатний стиль Нарбута в українському графічному дизайні охоплює вікові символи, в яких відбилася історія країни з усіма трагічними подіями.

Сьогодні, через сто років після смерті Георгія Нарбута, видатний мистець нарешті може зайняти достойне місце в сучасному етосі нової України. Коли майбутнє України лишається непевним й ідентичність України як держави щоразу під загрозою, ретроспективний погляд на Нарбутів національний брендинг (а також його сучасних представників у мистецтві) є актуальним, як ніколи, адже він стосується нагального питання про модерну українську культуру та її вплив на сприйняття України у світі.

  1. Володимир Єшкілєв. Патерн

  • Видавництво: Фабула
  • Рік: 2021

Володимир Єшкілєв. Патерн / Фото Фабула

Автор цієї захоплюючої історії – відомий майстер конспірологічних теорій, викладених у багатьох його знакових романах. Від Сковороди і Гетьманщини до космічних одіссей і кримінального світу – така розмаїта тематика його творів, в яких обов’язково живе дух авантюри. Так само у його новому гостросоціальному романі про лабіринти шоу-бізнесу, в яких не лише запалюють нові "зірки", але й завзято ділять грошові потоки та воюють за рейтинги, готові на зйомки для закритих сайтів й навіть на вбивство. Ба більше, автор переконаний, що це маленька модель нашого великого світу.

"Акваріум нашого світу здається нам океаном, дізнаємося ми із вступу до роману. Ми не бачимо тих, хто за його стінками. Ми не знаємо, хто затверджує ролі лідерів і героїв. Хто пише сценарії політикам і володарям думок. Ми не знаємо, звідки присилають режисерів вселенського шоу. Ми живемо у світі, створеному не нашою волею. Ми граємо за чужими правилами. Але одного дня стінки акваріуму можуть тріснути".

Тож у романі ми крок за кроком наближаємося до верхівки піраміди, дізнаючись про босів "системи", які контролюють індустрію заборонених задоволень.

  1. Галина Крук. Хто завгодно, тільки не я

  • Видавництво: Віват
  • Рік: 2021

Галина Крук. Хто завгодно, тільки не я / Фото Віват

Передмову до цієї дебютної збірки оповідань відомої поетки недаремно написав Тарас Прохасько, який добре розуміється на тому, з чого можна зробити чудову прозу. І хто саме мав би її зробити.

І коли вона каже: "Хто завгодно, тільки не я", попереджає він, то грається словами, оминаючи їхню пастку. Бо зрозуміло, що це вишуканий прийом мудрого оповідача. Звичайно, що тільки вона.

І тому "Миттєве" тут сусідує з "Тим, що залишається", "Ангелоїдка" співіснує з "Аналізатором", а "Рибина" уживається із твердженням, що довкола "Забагато води", а завершують розмову "Карантинні хронічки Марії". І навіть оповідання "Цицьки" виявляється нічим іншим, як мандрівкою у дитинство, де живе, виявляється, доктор Фройд. Хіба може бути інакше у львівській прозі?

"Це була та мить, коли пан Голавський почав відкриватися докторові Мельцу якоюсь своєю новою гранню: ще не діамант, але вже точно багатогранник. Бо сам доктор ніколи й не замислювався над усіма тими відмінностями: де закінчуються "груденята", а де вже починаються "перса", де ще нейтральний "бюст", а де вже цілком конкретні такі "буфери" чи "цицьки". "Стоп-стоп-стоп, — загальмував себе в думках доктор Мельц, — а от цицьок на малюнках пана Голавського якраз і не було". І це точно про щось свідчило".